![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
У 2018 році, до повномасштабної війни, встигла дослідити та полюбити український Південь. І тепер ці спогади ще більш цінні.
Херсон. Завжди асоціювався із жовтим кольором. Справді, чимало будівель саме такого кольору. Місто Сонця. А ще – зелений. Місто дуже затишне. Дерева тут – здорові. Тобто – не хворі. З темно-зеленим листям, величезними кронами. Багато старих дерев: у кожного – своя історія. Чисте повітря. Без того важкого осідання на легенях. Вода з крану чомусь солодкувата. Не знаю, що там із хімічним складом, але моя шкіра не жалілася. Люди тут теж сподобалися (хай і спілкування небагато було). Збираючись із Херсона вже починала думати, коли ж знову тут буду.
Херсонщина. Олешківські піски. Міні-пустеля. Більшість тварин там – нічні. Вдень на піску можна побачити сліди тушканчика, гадюки, зайця, фазана, лисиці, вовка... Слід узяти з собою головний убір та окуляри. В голову напече, піском замете. І це прекрасно. Пісками та ще й барханами ходити важкувато. Але ви не на пляж лежати йшли…
Асканія-Нова. Суперзаповідник. Заснований німцем, поміщиком Фрідріхом Фальц-Фейном (про якого слід писати окремо). Зібрана унікальна колекція рослин і тварин. Зараз заповідником допомагають опікуватися нащадки засновника, зокрема, онук. Племінник Фрідріха Фальц-Фейна, Едуард Фальц-Фейн, нині вже покійний, на той час йому було 105 років. Він пам’ятав Асканію, де прожив свої перші 5 років. Родина змушена була емігрувати, щоб не потрапити під лиху руку більшовиків. Заповідник у різні часи кілька разів намагалися знищити (то Друга світова, то Хрущов із розорюванням цілини), але заповідник лишився, вистояв. Зокрема й завдяки простим людям, які ставали на його захист.
Загалом заповідник – це «три в одному»: поле, де випасаються стада копитних, лісопарк (колекція рослин, а також ставок, де проживають різні види птахів) і зоопарк (там теж переважно копитні, а ще – фазани, качки, лебеді, павичі, різні види курок, і окремо – кілька хижих птахів).
У полі можна побачити, як вільно пасуться, паруються й далі живуть поні, зебри, віслюки, а також – одна мулка від «шлюбу» поні й віслюка. Серед хижих птахів – гриф. Його спочатку назвали Гришею. Та після того, як Гриша зніс яйце, терміново перейменували на Серафиму. Ще – степовий орел. До речі, улюблений птах засновника заповідника.
Розповідати можна багато. Бачити це варто. Південь дуже різний. І такий – теж.
Лідія СТРЕЛЬЧЕНКО,
спеціяльно для НБЯМ