1. Чи можете Ви чітко означити своє місце у літературі?

 Однозначно – не можу. Кілька публікацій – рецензій у періодичній пресі, де мали місце схвальні відгуки на мої (або –  в тому числі і на мої) твори не дають мені підстави означити своє місце у літературі. Видання за свій кошт – настільки мізерні накладом, що читають їх лише друзі та вивчають на уроках літературного краєзнавства у школах Володарського району на Київщині – моїй батьківщині.

2. Ставлення до клясики. Кого бракує у літературному обігу?

 Ставлення до класики – позитивне, звичайно. Це і літературна майстерня для авторів-сучасників,  і уміння читача відрізнити «вищий пілотаж» від «планерування».

 
3. Чи бракує Вам ринку продажу книжок  та ринку авторського права в Україні?

 Двадцять років мешкаю у Криму, до того з невеликою перервою – 20 років поза межами України. Кілька книг українських авторів могла придбати  під час чергової відпустки, тому з новинками українського книговидання дізнавалася лише з інформації ЗМІ. Враховуючи ще й ціни на сучасні видання –  особисто мені книжок не вистачає й тепер, хоча книжкові магазини переповнені. Щоправда українських авторів там можна перерахувати на пальцях, бо друкують одних і тих самих – розкручених і розрекламованих.  Бракує видавництв, які хоча б коротко знайомили читача і з іншими сучасними авторами бодай якимись вісниками-альманахами обласних організацій НСПУ, за державний кошт. Бо письменники –  і ті один одного не знають, що там вже казати про читача. Щодо авторського права, то « Авторське право — це набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності».
Тут  і говорити нічого. За свій творчий період гонорар отримувала від публікацій своїх творів у шкільні роки від районної та обласної газет в радянські часи, а в незалежній Україні – лише журнал «Дніпро» платив гонорари.  Більшість видавництв – навпаки: або вимагають плати від авторів за публікацію їх творів, або вважають, що автор має бути вдячним за те, що його надрукували. Навіть оте «або» зазвичай влаштовує, і автор безмежно вдячний такому видавництву за безкоштовну  публікацію.

4. Охарактеризуйте стан сучасної української поезії, назвіть імена.

ПОЕЗІЯ.  Хороші автори були і є в усі часи. Сьогодення – не виняток. Инша справа – що не завжди їх видко. Іноді на достойну поезію натикаєшся випадково. Тому – стан поезії у сенсі популяризації та книговидання: ганебний. А гарної поезії –  достатньо, щоправда, бува, вона губиться серед такої, що нерідко й не варта існувати. Але у кожного читача – свої автори і свої уподобання, тому  назвУ не тільки тих, чиї імена  «на слуху», а й менш відомих загалу, твори тих,  кого люблю читати.  На жаль, не всі мешкають на цьому світі. Це –  Іван НИЗОВИЙ, Ігор ПАВЛЮК, Василь ГОЛОБОРОДЬКО, Василь МАРСЮК,  Василь КУЗАН, Данило КОНОНЕНКО, Домінік АРФІСТ (Крим), Сергій СУРМАЧ (Лубни-Крим), Наталя ДАНИЛЮК (Івано-Франківщина), Костянтин МОРДАТЕНКО (Біла Церква)…
Ліна КОСТЕНКО та Іван ДРАЧ – се здавна мої улюблені класики.

5. Охарактеризуйте стан сучасної української прози, назвіть імена.

ПРОЗА.  Як на мій погляд, то якість прозових творів загалом дещо вища за поетичні. Напевне тому, що там не існує «ямбів-хореїв», про існування яких багато «поетів» не знають, чи іґнорують.  Назву кілька відомих і маловідомих (але майстерних авторів) 21 ст., яких читаю з задоволенням.  З сучасників – Роман ІВАНИЧУК, Василь  ШКЛЯР, Марія МАТІОС, Світлана ТАЛАН, Віктор МІНЯЙЛО, Андрій КОКОТЮХА, Люко ДАШВАР,  Лариса ОМЕЛЬЧЕНКО (Кременчук).

6.Охарактеризуйте стан сучасної української драматургії, назвіть імена.

 Назвати імена сучасних драматургів, звичайно, можу, та оскільки п’єс майже не читаю, та й вони мені і не трапляються,  не буду сього робити.  Знайома з поетичною драматургією Сергія НОСАНЯ, а з наших кримських письменників читала  кілька п’єс, які видав Віктор СТУС – переважно історична тематика. До 2014 року у Криму і не тільки робила їх постановки дитяча студія «Світанок».

7.  Чи здатна українська література  не просто вижити  в  лавині бездуховності, яка вкотре  захопила спільноту,  а створити індивідуальні стації спротиву?

 Вижити українській літературі без належної підтримки держави важко. Чим більше до влади прийде ділків від бізнесу, тим скоріше щезнуть книги. Усім авторам відомо, як «охоче» допомагають коштами книговиданню бізнесмени. Таких, що відгукуються – потрібно відшукати, а тих, що за своєю ініціативою допомагають у виданні – одиниці. Без підтримки державою авторів, без доступних  державних видавництв  – ту лавину бездуховності не стримати.  Відомий позитивний досвід книговидання та підтримки національного письменництва в  Азербайджані, де всі видавництва державні, а письменники – члени СП отримують стипендію, на жаль не є прикладом для українських можновладців. А виживати самому та чинити якийсь спротив – не у всіх вистачить сили.

8. Яким Вам бачиться майбутнє української літератури?

 По натурі я оптиміст, тому вірю, що долаючи труднощі, українські автори не дадуть загинути українському слову і національна література буде жити.

Галина ЛИТОВЧЕНКО,

український Крим.