Колишній заступник Луцького міського голови після чотирьох років перерви став знову працювати на державу. За роки поза службою Леонід Олексійович запам’ятався лишень як один із фігурантів резонансного скандалу навколо ВАТ «Корпорація «Аверс», який для нього став програшним. Потім знайшов себе в туристичному бізнесі і ось знову чиновницький кабінет. Кирильчук змінив Миколу Кучеренка на посаді начальника головного управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА.

 – Леоніде Олексійовичу, чим спричинене Ваше повернення до державної роботи?

– Бізнес, яким я займався, цікавий і для мене привабливий. А те, що відбувається зараз, можна назвати не стільки моїм бажанням повернутися. Була пропозиція від губернатора. В мене є нереалізований потенціал, достатньо знань і достатньо досвіду. В мої обов’язки входять ті завдання, якими я займався досить довго в Луцькій міській раді.

– У свій час Вас запрошували працювати в команду Львівського мера пана Садового і Ви відмовилися після того, коли проаналізували ситуацію в ЖКГ міста та стосунки в самій мерії. У Волинській ОДА та в тій галузі, якою Вам доведеться в області опікуватися, все на стільки добре?

– Не стільки важливий стан речей в тому господарстві, яким буду опікуватися я. Якби тут було все на стільки добре, то начальника, можливо, міняти не довелося. Найбільш важливо для мене, як ви правильно підмітили, стосунки в тому органі правління, в якому маєш працювати. Я зустрічався декілька разів з Садовим. Він мені по кілька годин розказував про проблеми, які варто вирішувати і як їх варто вирішувати. Я не бачив розуміння мером цих проблем і бажання їх вирішувати. Для мене стало тоді зрозуміло, що це буде не робота, а постійна боротьба за переконання своїх поглядів.

Спілкуючись наразі з Борисом Клімчуком та Олександром Башкаленком, я з півслова бачу розуміння і можу довести актуальність того чи іншого питання. З перших вражень можу сказати, що мені працювати комфортно.

– Ваш попередник неодноразово заявляв в присутності преси, що в управлінні варто збільшити штат, бо з нинішньою кількістю службовців важко вирішувати той обсяг роботи, який делегований управлінню. Ваша позиція з цього приводу.

– Це чисто технічне питання. Я можу сказати про те, що боротьба за збільшення штату ніколи не припинялася: ні при радянській владі, ні в Незалежній Україні. В будь-якому апараті є таке бажання збільшити кількість службовців. Після тижня роботи мені важко стверджувати, чи достатньо у мене людей в підпорядкуванні. Можу сказати, що дуже багато паперової роботи, яка не дозволяє реально оцінити той чи інший стан проведених робіт на місцях. Працівники нашого управління не мають фізичної можливості стежити за виконанням робіт у районах чи наданням транспортних послуг перевізниками в селах та районах. Ми не можемо вести технічного нагляду за тими роботами, які фінансуються через нас і змушені доручати це управлінню капітального будівництва ОДА. Тому раціональне зерно в тій думці, що людей не вистачає мабуть є. Але, з іншого боку, варто все добре проаналізувати і, можливо, переорієнтуватися у виконанні тих чи інших завдань.

– Тема енергозбереження є нібито актуальною при всіх українських владах, але реальних кроків ми поки не бачимо. Це питання також входить в сферу ваших обов’язків. Чи зміниться щось на Волині з Вашим приходом на цю посаду?

– Повірте, що кардинальних змін у глобальних масштабах з приходом того чи іншого начальника ви не дочекаєтеся. Нещодавно відбулося засідання депутатської комісії, на якій було презентовано проект нової програми по енергозбереженню на 2010-2014 роки. Ми плануємо, що її затвердять на наступній сесії. Назву тільки одну цифру. Нам потрібно вкласти 1 мільярд 90 мільйонів, щоб одержати ефект 500 мільйонів гривень.

– Такі кошти є в бюджеті?

– Джерела фінансування різні: державний бюджет, місцеві бюджети і населення. Головний споживач енергоносіїв в області – населення. Це 48% від обласного споживання енергоносіїв. Виходячи з цього, треба шукати шляхи як вирішувати цю проблему. Програма ж має на меті досягти ефекту в першу чергу в бюджетній сфері, в промисловості та в ЖКГ.

Хочу також запропонувати актуальні в сьогоднішній день напрямки в сфері енергозбереження саме в населення. Йдеться про облік, утеплення стін та вікон і так далі.

– Є політики, які поняття енергозбереження часто ототожнюють з припиненням газифікації. На Волині є райони, які повністю не газифіковані. А як на Ваш погляд, газифікацію варто продовжувати здійснювати, зважаючи на те, що газ дорожчає?

– Газ то дорожчає. Але газ залишається найзрозумілішим для населення шляхом теплозабезпечення. Хто би там чого не говорив, сьогодні Україна видобуває газу більш менш достатньо для споживання населення. Ми за те, щоб розвивати альтернативні види опалення, але аж ніяк не можна припиняти газифікацію населених пунктів. І варто пам’ятати, що будь-яка нова технологія, яку ми хочемо ввести в дію, потребує затрат.

– Сільському населенню для зручності в побуті дійсно найвигіднішим видом палива є газ. Але цього не можна сказати про централізовані котельні в містах. Їх можна перевести на якісь інші види палива, чи це на стільки не рентабельно?

– Програма, про яку я говорив, передбачає переведення великої частини котелень на інші види палива. Особливо це стосується невеликих міст та невеликих закладів. Заплановано за 4 роки зменшити споживання газу по області до 40%.

– Яким є Ваш прогноз щодо ймовірності підвищення тарифів?

– Про те, що тарифи зростуть вже говорить вся країна. Але ріст тарифів знівелюється наданням субсидій. Спрощена система субсидування, спрощені розрахунки. Тарифи росли постійно і завжди була боротьба за те, щоб споживач почувався комфортно, а надавач послуг мав можливості виживати і надавати їх якісно. Варто потихеньку рухатися до адресної допомоги. В цілому світі існують адресні допомоги.

– На Волині один з найбільших українських запасів торфу, чи варто у нас розвивати торфовидобувну галузь? В нас є підприємство «Волиньторф». Воно – державне. Ваш безпосередній керівник останнім часом зробив немало заяв про неефективність комунальних підприємств, думаю, з такою ж позицією можна оцінювати і державні. Як ви вважаєте, у випадку приватизації цього підприємства, воно працювало би ефективніше?

– Мені така приватизація була б не зрозумілою. Я не є прихильником приватизації ефективних підприємств. В державній власності можна проконтролювати сплату податків, а в приватній це важче зробити. «Волиньторф» вважаю ефективним підприємством. В січні укладена Угода між урядом України та Волинською областю. Одним з пунктів цього документу є розвиток «Волиньторфу». На жаль, поки що керівництво підприємства міняє свої думки. В січні планувалося встановлення обладнання для грануляції торфу в Маневичах, а сьогодні думка змінилася, і хочуть це зробити в Сойному. Але зміна думок керівництва не означає, що підприємство не буде розвиватися. Я за те, щоб воно розвивалося, бо є основним в Україні з переробки торфу.

– Чи аналізували ви вже ситуацію з будівництвом доріг в області? І чи влаштовує вас той стан речей, який є на сьогодні?

– Дороги сьогодні не можуть влаштовувати жодну людину в Україні. Я можу назвати дві цифри. В нас набрані пропозиції з усіх районів області. Для того, щоб привести в порядок усі дороги, якими має курсувати транспорт, то потрібно 152 мільйони гривень. В рік ми маємо фінансування зі спецфонду (за рахунок транспортних зборів) на 15 мільйонів. Ці дві цифри яскраво характеризують стан речей. Потрібно 10 років для того, щоб більш-менш привести дороги в порядок. Ми вишукуємо шляхи, яким чином вирішити цю непросту проблему. І обласна рада, і облдержадміністрація докладають зусиль, щоб в ремонті доріг фінансову участь брало і місцеве самоврядування. Ми стимулюємо роботу там, де сільська рада та райрада 20% фінансує зі свого боку, а 80% – обласний бюджет. Таких об’єктів у нас назбиралося на 1,5 мільйона гривень. Цю роботу ми будемо продовжувати та активізувати. Різко поправити стан речей з дорогами області, на жаль, сьогодні не дозволяє рівень фінансування.

– Допускаю думку, що ви стежили за «тролейбусним» страйком в Луцьку. Управління, яке ви зараз очолюєте, було замішане в скандалі, який виник навколо страйку. Міськрада постійно звинувачувала ОДА в тому, що Луцьке підприємство електротранспорту не отримує достатньо субвенції за перевезення пільговиків. ОДА мала свою, відмінну від мерії, позицію. Ваша думка з цього приводу?

– Мені не зовсім коректно аналізувати стан речей в тролейбусному управлінні, бо я багато років ним займався. Але за цей час, що тут працюю, я вже зустрівся з директором ЛПЕ. Вияснив для себе деякі нюанси. Є багато запитань, які я задав директору і не отримав відповіді на них. Це не тому, що він їх не знає, цих відповідей, а тому, що він не управляє процесом. Міська рада проводить таку політику, і керівник комунального підприємства не може проводити іншої. Я запитав, скажімо, таке: хто забороняв 15 маршрут зробити тролейбусним? Він нібито найрентабельніший в Луцьку. В нас завжди був пріоритетним електротранспорт. Чому раптом помінявся пріоритет з електротранспорту на автомобільний транспорт. Відремонтували всього лишень 12 тролейбусів, затративши 5 мільйонів на купівлю автобусів. А чому не тролейбусів? Таких питань є багато. Всі ці проблеми накопичилися. Субвенція – це одна сторона проблеми. Але, повірте, на сьогодні ніхто реально не оцінив стану речей у пільговому перевезенні. Є тільки методика кабміну, яка дозволяє це розраховувати. Допоки ми не будемо мати адресних виплат, то толку ніякого не буде. Якщо пільговику дати певну суму грошей, то він задумається, куди їх потратити, чи в тролейбусі проїхати, чи буханець хліба купити. Тоді, коли всі будуть платити, ми побачимо, яку кількість грошей збере тролейбусне управління. На жаль, ніхто цього не робить.

На останній сесії облради було прийнято рішення про методику розподілу субвенцій, в якій одним рядком зафіксовано методику розрахунку субвенції на електротранспорт. Це нівелює ручне управління розподілу субвенцій. Я сподіваюся, що найближчим часом цю методику буде введено в дію. Питання зніметься, і через рік ми побачимо, що це дало тролейбусному управлінню. Коли є кошти, то управляти легко.

– Леоніде Олексійовичу, багато хто вважає, що Ваше повернення на державну службу є стартовим майданчиком до виборчої кампанії. Залишилося дуже мало часу до 31 жовтня і, мабуть, особливих шансів на те, щоб провести вдалу і результативну кампанію на виборах міського голови у вас фактично немає. Але ж ви можете балотуватися в одну з рад. Які плани на вибори?

– Про наміри стати міським головою – припущення, нічим не підкріплені. Мене на цю посаду, на якій я зараз працюю, рекомендувала Партія регіонів. Про те, чи піду я в кандидати в депутати, ще немає остаточного рішення.

– Тобто, якщо ви підете на вибори, то в списку Партії регіонів?

– Поки що жодних пропозицій в цьому напрямку від ПР мені не надходило.

– Луцьк вже кілька років поспіль живе в умовах конфлікту навколо котельні, яка надає тепло чи не половині міста. Вона була приватизована в той час, коли ви були при владі в обласному центрі. І навіть більше, були розмови, що співвласниками цього підприємства стали члени вашої родини.

– Це не відповідає дійсності. Мій попередник на цій посаді собі малював такі думки та озвучував їх для преси. Ніколи члени моєї родини не були акціонерами цієї котельні. Вони були учасниками одного з підприємств, яке в свою чергу мало невеличку долю в статутному капіталі тієї організації, яка на сьогоднішній день володіє котельнею. Але зараз і цього немає. Знівельовано це все, щоб не було ніяких чуток та розмов про ці речі.

А тепер про інше. Хіба одна котельня приватна в Україні? А хіба менш болюче питання для лучан випічка хліба?

– А це нормально, що такі об’єкти як теплопостачальні підприємства приватизовуються?

– Нічого страшного в цьому не бачу. Регулятором відносин завжди залишається орган влади. Не може будь-який власник котельні встановити свій тариф. Він не може й інших дій робити.

– Але він може не подати води чи тепла.

– На якій основі?

– Таке вже було, якщо ви цього не знаєте.

– Без об’єктивних на те причин, цього зробити неможливо. Якщо орган місцевого самоврядування (в даному випадку Луцька міська рада) має нормальні юридичні відносини з суб’єктом господарювання, то ніяких катаклізмів не повинно бути. Не було ж їх раніше? Не було. З чого вони взялися? На рівному місці. Кілька людей (навіть не підприємств, а людей) не можуть знайти спільної мови. Хіба проблема Кропиві і Шибі знайти спільну мову? Коли я на селекторі запитую сьогоднішніх управлінців з міськради, чому не подається гаряча вода, а мені відповідають, що Кропива з Шибою не можуть зустрітися. Це – проблема? Проблема не у формі власності, а в людях. Повторюю, випічка хліба не менш важлива проблема, ніж теплопостачання. Але ніхто не задає питання, чому цим займаються приватники. А тут зробили проблему. Мета – забезпечити собі піар. А хто сьогодні косить траву в Луцьку? Хіба не приватне підприємство? Для органу управління це немає значення.

– Чи варто виставити на продаж те ж підприємство електротранспорту?

– Ні. Я не вважав би це за доцільність. Поки не відбудеться врегулювання в системі пільгового перевезення, про це не можна вести мови. Є автомобільні підприємства, які були у свій час приватизовані, а зараз їх фактично не існує. Вони не могли оновлювати рухомий склад через те, що недоотримували субвенції.

– Чи поставлена Вами остаточна крапка в конфлікті навколо «Аверсу»?

– Давно. У 2007 році.

– Чи ви будете мати намір повернутися до цієї теми?

– Ні. Ні юридично, ні фізично, ні фінансово в мене нема такої можливості.

– З паном Величком наразі маєте якесь спілкування?

– Нема потреби. Дружні стосунки, бізнесові стосунки завершилися. Родинна дружба – також.

– Чи пішли б Ви працювати у міську раду на ту ж посаду, яку обіймали до 2006 року? В чиїй команді Вам би було комфортно працювати?

– Прізвищ мені не хотілося б називати. Але працювати, мабуть би, пішов. Ностальгія по тій роботі все ж таки є. Багато чого можна було б зробити в місті Луцьку. Якщо я бачитиму в очах керівника розуміння і бажання щось вирішити, то можна працювати.

– Якби таким керівником виявився Антон Кривицький, то було б Ваше однозначне: «Так»?

– Якби він запропонував працювати в його команді як міський голова, то я б погодився. Багато хто з сьогоднішніх кандидатів зі мною контактує. Мабуть, має прийти якась нова людина. Можливо, з бізнесменів. Я спілкувався з Василем Токарським, він також буде балотуватися. В нас з ним дружні стосунки. Також пропонував. Я сказав: «Добре, Василю Васильовичу, я не заперечую і допоможу, чим зможу і як знаю».

– Голова ОДА якось обмовився, що не заздрить тій команді, яка прийде керувати містом після виборів, бо в обласного центру багато боргів. А Вас ця обставина не лякає?

– Я не пам’ятаю за час своєї роботи хоча би одного року, коли Луцьк не мав боргів. Інше питання, як з цими боргами жити, в які двері стукати.

У свій час я приїздив в Кабмін як заступник міського голови при інших керівниках ОДА, то мені казали, а чому з Волині приїжджаєте тільки ви? Треба знати як працювати з газовиками, з енергетиками, де це вирішувати, де просити, де на коліна впасти, де шапку зняти, якщо треба, а де й показати свій голос і силу волі. А без боргів місто просто об’єктивно сьогодні не може працювати. Питання в іншому, як ці борги накопичуються і звідки вони взялися. Можна борг творити штучно, а може він бути і об’єктивний. Мені не коректно сьогоднішнє керівництво порівнювати з іншим, але люди повинні навчитися думати. Коли люди почнуть думати, то вибори будуть зрозуміліші і команди приходитимуть сильніші.

– Які життєві плани вам би хотілося обов’язково реалізувати?

– От ви запитували, чого я сюди повернувся. Якщо порівнювати заробітки, то в бізнесі я заробляв більше, а ця робота виглядає як хобі. Але я розумію, що в моїй професійній діяльності є нереалізований потенціал. Службовий ріст мене мало цікавить. Мені приємно, що керівництво нинішнє розуміє мої логічні виклади. Спільна праця з цим складом ОДА буде тільки позитивною.