ЩОДЕННИК КУХАРУКА

ЩОДЕННИК КОЧУКОВА

ІНФОРМАЦІЯ
Герб Прапор

Основні дані

Код КОАТУУ: 7323000000

Утворений:1940 року

Населення: 86 700

Площа: 738 км²

Густота населення: 117,4 осіб/км²

Поштові індекси: 60300—60365

Телефонні коди: 380-3733

Населені пункти та ради

Районний центр:Новоселиця

Кількість міських рад:1

Кількість селищних рад:0

Кількість сільських рад:30

Кількість міст:1

Кількість смт:0

Кількість сіл:41

Районна влада

Адреса адміністрації: 60300, Чернівецька обл., Новоселицький р-н, м. Новоселиця, вул. Чкалова, 7, 2-09-60

Веб-сторінка: Сторінка на сайті ОДА

Голова РДА: Ревега Тодор Костянтинович

Голова районної ради: Вакарюк Дмитро Іларіонович

Гімн

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнетця доля!

Згинуть наші вороги,

Якъ роса на сонці;

Запануємъ, браття, й ми

У своій сторонці.

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ

И Тарасі Трясило

Кличуть насъ изъ-за могилъ

На святеє діло.

Изгадаймо славну смертъ

Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ

Своего юнацтва.

Душу, тіло и д.

Ой Богдане, Богдане,

Славний нашъ гетьмане!

На-що віддавъ Україну

Москалямъ поганимъ?!

Щобъ вернути іі честь,

Ляжемъ головами,

Назовемся Украіни

Вірними синами!

Душу, тіло и д.

Наші браття Славяне

Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щобъ ми

По-заду зістались.

Поєднаймось разомъ всі,

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

 

 

ПАНОРАМА

БОЇ ПІД БОЯНАМИ 1685 РОКУ

БОЇ ПІД БОЯНАМИ 1685 РОКУ

 

 

5 березня 1684 року за ініціативи папи Іннокентія ХІ, інтимного приятеля польського короля Яна Собеського, ув австрійському місті Лінці створилася так звана СВЯЩЕННА ЛІҐА, до складу якої увійшли Австрія Ґабсбурґів, шляхетська Польща а аристократична республіка Венеція. Метою сього утворення була боротьба проти турків а вигнання їх із Европи. Текстом укладеного договору передбачалося, же Польща має відвоювати Кам’янецьку фортецю, Поділля а Україну. Про Молдову не згадувалося, хоча захоплення її території було у плянах польського короля із самого початку воєн СВЯЩЕННОЇ ЛІҐИ. Відповідно до угод, ухвалених у березні 1684 року, засновники коаліції розгорнули діяльність, але вельми мляву. Безуспішно закінчилася спроба облоги Буди ґерцоґом Штаранберґом.

Восени того ж року (вересень-жовтень) Ян Собеський спробував збудувати міст через Дністер коло Жванця наупроти Хотина, аби рушити до Молдови проти турків а татар. Сей похід – більше демонстративного характеру – зазнав поразки. Грішили на повінь, а насправді причиною була слабка підготовка польського війська. Томмасо Толленте – один з секретарів короля – залишив описання початку будівництва вищезазначеного моста. Він гарними словами оповідає і про долю українських козаків, які 24 вересня 1684 року числом чотириста воїв у сутичці з татарами, же перебралися  на лівий берег Дністра, перемогли.

Аби збагнути причини присутности українських козаків у складі польського війська у боях шляхетської Польщі проти турків а татар на території Молдови під час 1684, 1685,1686 під проводом Захара Іскри, Семена Палія, Андрія-Дмитра  Могили треба ураховувати, же територія Правобережної України зруйнована унаслідок турецько-польських воєн 1672-2676 років і турецько-українсько-московських 1677-1681 років, знову почала заселюватися утікачами од феодального гніту як з українських земель, так і з царської Московії, Білорусі, Молдови, Польщі. Оселені на сих землях селяни а козаки збройно обороняються перед наступом польської шляхти а від татарських наскоків. Змушений примиритися з відродженням козацтва польсько-шляхетський уряд прагнув надалі узяти його під свій контрольі використовувати як військову силу для охорони своїх кордонів з боку Туреччини а Кримського ханства. Згідно королівського універсалу від 20 червня 1684 року козакам надавалися «права вольности» а «дозволялося заселяти обмежені території поблизу Корсуня, Черкас, Лисянки, Умани а річок Тясмину а Тікача». На підставі ухваленої соймом 16 лютого 1685 року конституції на сій території, визволеній українськими козаками, призначалися королівські комисари. Польський уряд призначав козакам полковників із польської шляхти але був змушений іменувати полковниками і українців – Семена Гурка-Палія, організатора заселення  Правобережжя прибульця із січі Самійла Самуся, Андрія Абазина, Захара Іскру.     Нові полки утворювалися навколо Фастова, Богуслава, Корсуня, Брацлава. Формально українські полковники були залежними від уряду Жечі Посполітой, але реально вони користали з повносправного  самоурядування.     Полк був не тільки військовою одиницею, поділеною на сотні, але і адміністративною а судовою.

Завдячуючи королівським наділам землі представники козацької старшини ставали землеуласниками. Так, наказному гетьманові Самусю, же очолював козацько-старшинську адміністрацію, полковникам Палієві а Іскрі належало кілька маєтків. За се добро полковники були змушені відбувати військову службу а брати участь у походах. Один з таких випадків і зазначений у щоденнику Якова Собеського (польський мемуариста, батько короля Яна) щодо походу на Молдову 1686 року.

Про Молдову у ЛІТОПИСІ САМОВИДЦЯ під роком 1684 мовлено: «Волоська земля того року бардзо спустошена, же мало кого у ній зостало від ляхів, козаків а татарів» і там само «восени прийшовши хан з ордами під Кам’янець, війська польські одігнав».

1685 восени переправившись почерез Дністер а спустившися Прутом донизу, як пише Іон Некулче, коронний гетьман Станіслав Жолкевський дійшов з військом своїм до місцевости Бояни над Прутом. Проти польського війська вийшов сераскієр Сулейман-паша з Облучиці і з’єднався з військовими загонами ґосподаря Молдови, доблестного воя Костянтина Кантеміра (1685-1693). Польське військо було оточене у лісах а ущент розбите.

Турецький історіоґраф Салахдар Финдиклили у своєму літописі твердить, же колишній ґосподар Молдови Штефан Петричейко був тим, хто указав подолянам а полякам шлях порятунку біля річки Прут поблизу села Бояни «рятуючи їх таким чином від кігтів мусульманських воїв».

Про хід боїв під Боянами мовить і військовий інженер, же перебував на службі у короля Яна Собеського француз Філіпп лє Массон дю Пон (перед 1650 – після 1735), учасник боїв під Хотином (1673), Львовом (1675), Журавном (1676). Під Віднем 1683 року  він командував артилерією на правому крилі польської армії , а також брав участь у переслідуванні турецько-татарських військ. Дю Пон був учасником походів  на Молдову 1683 і 1686 років. Він описує великі ліси, які називають Буковиною. Польське військо перейшовши їх упоперек близько двох третин, зупинилося і розташувало обоз на великій галяві. Саме тоді сповістили Яблоновського, же одночасно на протилежний правий  берег Прута прибуло а розташувалося понад 40 000 турків а татар.

15 днів протистояли армії на берегах Прута у бойовій готовности, але боїв не розпочинали. Обидві армії, щоправда, перестрілювалися, головним чином з гармат. Через кілька днів кримський хан з частиною війська полишає Сулеймана-пашу над прутом і оточує польську армію, прагнучи таким чином приневолити її до капітуляції через брак провіянту. Польському командуванню плани ворога стали відомі, тому з 8 на 9 жовтня армія почала відходити  прорубаною у лісі просікою. Після жорстоких боїв, у яких полягло від 800 до 900 польських воїв, армії Яблоновського удалося вирватися з ворожого оточення під командуванням Сулеймана-паші а Константина Кантеміра. «І відтоді Кантемір-воєвода користав у турків шаною, повагою  а довірою, бо він у битву уступав дуже добре а гарно. Бо він завжди був попереду так, же його не могли утримати молодші за нього».

Детально, але не вельми зрозуміло а ясно, про перемогу турків а татар над військом Станіслава Яблоновського пише історіоґраф Сілаздар (1655-1695): «Третій візир Бошнак Сари Сулейман-паша, призначений сердарем проти поляків відповідно до своєї місії мав обороняти від нападів ворогів кордони Кам’янця, Молдови, Валахії, Очакова, Бендер, Аккермана, же належать до мусульманської території. Він також мав виступити проти них, якщо вони приявляться у тих місцевостях». Сілахдар мовить, же візир вирушив із Ісакчі 3 липня 1685 року, а 10 липня до Кукори прибув 40-тисячна армія татар під орудою старшого сина хана калґи Селіма і стояв тут три дні. Згідно писання того ж автора, Сулейман-паша знав. Же проти ньгг виступає вісько, же мало би складатися з 30 000 поляків, 8000 козаків гетьмана Івана з Очакова, 10 000 шведів, 10000 австрійців, 20 000 литвинів і «3000 зрадників-молдован» -- очевіще – під орудою Стефана Петричейка. «Командуючим сими 83 000 ґяурів був перший гетьман Польщі проклятий Зіторки», тобто Яблоновський. Польське вісько. Пише сілах дар, перейшли Дністер, уступили у бій на березі Прута а зазнали поразки.

Після сієї перемоги сардар Сулейман спільно з ханом вирушають у напрямку Дністра до Сорок, маючи намір іти на Немирів – до резиденції полковника Андрія-Дмитра Могили. Але через велику прибутну воду Сулейман відмовляєсь від свого задуму.

23 липня 1685 року очолюване султаном військо роз’єдналося із загонами Селім-Ґірея І.

Завдяки  перемозі над поляками Сари Сулейман-паша (босняк за походженням) незабаром стає великим візирем (24 грудня 1685-16 вересня 1687). Він був покровителем молдовського господаря Константина Кантеміра. Селім Ґірей зі своїм татарським військом вирішив перейти Дністер поблизу фортеці Сорока «на козацький берег наупроти, аби здобути вищезгадану фортецю», тобто Немирів. Коли би не удалося здобути фортеці, він мав намір атакувати укріплення доукруж неї.

 Як бачимо, 1685 року козаки під проводом Андрія-Дмитра Могили (майбути, незалежні від польської корони) володіли на Правобережжі територією аж до самого Дністра, що раніше була під уладою молдовського ґосподаря Ґеорґія Дуки (1681-1683), призначеному турками одночасно гетьманом Правобережжя, за панування якого побудувалися двори «на березі Дністра у Циканівці, наупроти Сорок».

Не вельми виразно описано бої за участи війська під проводом Станіслава Яблоновського  і у ЛІТОПИСІ САМОВИДЦЯ, зате тут переконливо відтворено їх наслідки, властиво – спустошення українських земель військом кримського хана Селім-Ґірея І після неудалої спроби опанування Немировом. Літописець мовить: коли військо Яблоновського «відступило усмак на Буковину, де оних турецьке військо оточило з ордами великими межи Прутом а Дністром, же до них з великою шкодою для війська а цілого табору прийшло, і вони заледве з того оточення вийшли. А орда оним звольґовавши, на Волинь пішли загонами, де много людей побрали, майбути, за по зволенням коронного гетьмана, бо безпечно орда ходила, а жолніри ніде оних не громила».

Цікаві свідчення згаданого уже історіоґрафа Сіладхара, учасника боїв під Віднем 1683 року. Хоч у них є і неузгодження у датуванні, вони доповнють мовлене у ЛІТОПИСІ САМОВИДЦЯ.

Похід польсько-шляхетського війська ганебно провалився, а народи Молдови а України зазнаи великого а непоправного горя. Одтинока перемога у сьому поході, про яку маєме відомости, то перемога козацького полковника Апостола (майбути, Данила, майбутнього гетьмана Лівобережної україни  у 1727-1734 роках, що засвідчується німецькми написами на тогочасних ґравюрах). 31-річний полковник Апостол зі своїм військом посланий польським урядом до Копоу під Яссами переміг військо молдовського гатмана (червень 1685 – серпень 1687) Величка Костіна (брата літописця Мирона Костіна).

Про ролю Константина Кантеміра у поразці польського війська коло Боян просторо, проте суб’єктивно перебільшено оповідає його син Димитрій кантемір у праці ЖИТІЄ КОНСТАНТИНА КАНТЕМІРА, МОЛДОВСЬКОГО ҐОСПОДАРЯ, виданій 1973 року. А літописець Іон Некулче мовить, же поляки після поразки коло Боян обізлилися на Константина Кантеміра і постіно слали каральні загони до Молдови, від яких населення рятувалося утечею а поля полишалися порожніми. Добре було, додає він, же країна була увільнена від сплати ґарачу туркам, щоправда меду а вина було по достатньо.

Кровопролитна польсько-турецька збройна сутичка коло Боян у жовтні 1685 оау мала далеко не місцеве значення. Шляхетська Жеч Посполіта тільки про людське око воювала начебто за визволення Модови з-під турецького ярма, а насправді, запаморочена яскравою віденською перемогою,( до якої вагомо долучилися українські козаки під проводом гетьмана Остапа Гоголя, полковників Семена Гурка-Палія, Якова Ворони, Василя Іскри, Максима Булиги, же своєю нестримною кавалерійською атакою по обіді у неділю 12 вересня 1683 року розпочали наступ проти військ Кари Мустафи), мала на меті загарбання країни, на престол якої прагла посадити молодшого сина польського короля Олександера (спадкоємцем польського трону був старший син Якуб). З иншого боку, Сари Сулейман-паша, призначений сардаром Сулейманом Мурадом ІУ, спільно з татарми під проводом кримського хана Селім-Ґірея І воювали за підкорення Молдови а правобережжя України Туреччині.

Військові потуги воюючих сторін у боях коло села Бояни були вельми значними. Під орудою коронного гетьмана Станіслава Яблоновського будо більше 80 000 осіб. У турків – імовірно – 30 000, молдован – 5000-8000, татар – 40 000 осіб. Отже коло Боян протидіяли порівняно однакові числом військові сили. Для порівняння згайдайме, же 1683 року під Віднем проти 200000 (за іншими джерелами 300 000) стояло 86 000 німецько-польського війська, у тому числі 29136 осіб польських збройних сил, серед яких були і козаки, же перебували під уладою Польщі.

Бої під Боянами розпочали українські козаки. «Кілька тисяч козаків – пише Димитрій Кантемір – змішані з поляками, накинулися могутньою дикою атакою на молдованів ґосподаря Константіна Кантеміра. Турки а татари, почувши  крик вояків а постріли гармата рушниць над молдовським табором, швидко підійшли на підмогу молдованам». Перемога була на боці молдован, турків а татар: близько 6000 поляків полягло на полі бою, а 5 000 козаків було узято у полон.

Якщо у поході гетьмана Куницького прти буджацьких татар 1863-1684 років до його загонів, прагнучи позбутися грабіжницьких нападів ординців, приєдналися усі верстви молдовського населення – селяни, куртяки (придворні), клараші (гінці, вершники), кріпаки, міщани, великі а малі боєри (поміщики), то коло Боян військо Яблоновського такої підтримки не мало.

Наслідки поразки польського війська коло Боян невдовзі відчуло на совбі населення Молдови а особливо, як зазначає  ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ, Правобережжя України. Однак ся поразка з відносно незначними утратами, не стала пересторогою польському королеві Яну Собеському  і він 1686 року здійснює новий похід на Молдову, який також зазнав відчутної поразки.

 

Микола ЧЕРЕДАРИК.

 

БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ, ч.2 1993 року.

 

До друку підготував Василь Велимчий 28 червня 2022.