На запитання інформаційного агентства УКРАЇНСЬКИ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КЛУБ НАЦІЯ відповідає голова спудейської ініціативи Київо-Могилянської академії, ідеолог журналу ІНОК Марко КОСТЕНКО.

--Кому першому прийшла у голову ідея ІНОКА?

Як ідея вісника — мені, а після нею була заразилась Анастасія Браташ — співзасновниця спудейської ініціативи. Взагалі справедливішим буде сказати, що ідея виникла у нашій розмові. І зовсім несправедливо назвати когось з нас її власником чи «ідеологом» — ми її раби, філософи, що тягнуться до її абсолютної, тобто (над- і псевдо-)інтелектуальної повноти, довершености. Річ марна, згоден, але тут нас цікавить зовсім не мета, а саме рух до неї — до ідеї ІНОКА.

Я міг би ще довго говорити про початкові та кінцеві точки й те, що між ними. Але перейдім до практичного: ідея обґрунтована щирим бажанням шукати Істину, і щоб пошуки не були нікчемними, висвітлювати їх. Спудей мусить вчитися брати відповідальність за написане — мусить вчитися писати — мусить писати — для цього потрібен читач. Для цих імплікацій створилися ми — у темряві і тиші зимовій народився Інок (чи не сам Бог промовив це Слово всередині наших Душ? Може й не Бог, але хтось, хто Ним дан.)

Назва ж виникла грудневого вечора у наших аскетичних келіях. Промовив її — Богдан-Любомир Притула. Висловивиши, матеріялізував у сутність — сутність, що її втіленням ми є тепер.

--Чому така назва?

Знаю, що декому вона зовсім не подобається. Багато коментарів чули на штиб: «Ну який Ви Інок?!». Це добре — значить нам вдалось важливе правило маркетинґу — запамʼятатись.

Інок же — це хіба не той, хто обирає мислити себе у статусі подорожнього (а якщо пощастить — то й діяти в ньому)? Цебто визнати, що навколишня дійсність — лише один етап у сходженні до Бога (тобто до Істини). Проте водночас, згадуючи Містичне богословʼя Псевдо-Діонісія, усвідомити, що принаймні у цій дійсності, що навстіж отруєна чуттєвим, пізнати Бога (Істину) неможливо. Але рухатися до Нього ніхто не забороняє! Так само жоден не посміє заборонити поринання в чуттєве, щоб відчути Його (Її) в екстазі. Власне, до конкретнішого: Інок, бо ми про перехідні становища та віру в Істину, якщо не раціональну, то містичну.

Але передусім назву обґрунтовують автори, і куди піде цей концепт — великою мірою од них залежить.

--Хто автори?

Попри те, що ми є студентська ініціатива, існуєм не лише для спудейства (передусім для них, бо чисто фізично в центрі університетського життя). Тому з авторів студентів лише половина, а саме могилянських — ще менше. Так само серед них є як знані — Анастасія Лукій, Єлизавета Шипіцина, Артем Сенчило, Ігор Туров, Роман Фещак..; так і щойно відкриті таланти — з ними рекомендую ознайомитись самостійно. Не пошкодуєте.

--Чому нема біографій і координат?

Якщо я скажу, що це тупість нас як організації — інтервʼю стане нецікавим. Якщо ж підвʼяжу до цього смерть автора — інтервʼю одразу загубиться серед купи макулатури… Най на цей раз буде таке виправдання: досягнувши максимальної аскетичности можна сягнути осяяння — біографії та координати йому суперечать.

--Як працювалося над текстами? Підводні камені? Сварки з авторами? Непорозуміння?

Одне слово — важко. Я займався більше публіцистикою — тож про це можу говорити впевненіше.

Надіслали нам саме есеїв надто мало — дві штуки. Були також чудові академічні роботи, але то не те.

Тож зіштовхнулись із дефіцитом публіцистичного слова — треба було якось вирішувати. Прийшлося мені ходити і принижуватися перед знайомими… Взагалі очолення літературних організації — суцільне приниження заради Істини (це додатком до питання про назву).

Врешті ми отримали ще двійку хороших есеїв. Із чотирма творами на розділ публіцистики вже можна було якось працювати.

-- Де можна придбати ІНОК?

Придбати? У нас це дієслово заборонене. Ми не є комерційною організацією, тож працюємо завдяки добровільним внескам і нашим стипендіям. Але отримати (і підтримати) Інок можна на презентаціях або сконтактувавшись з нами в соцмережах (не хвилюйтесь, ми вже працюємо над сторінкою у фейсбуці). Наразі весь тираж розібрали. Але зараз йде активна робота над нашим сайтом, де кожен охочий зможе погортати електронну версію.

--Що у портфелі редколегії на наступні номери?

Зараз лише відкриваємо набір творів. Микола з Кузи десь казав, що все пізнається в пропорції, тому поки реченець подачі творів не спливе, ніц сказати не можемо.

--Чи ви задоволені тим, як розпросторюється Ваш проєкт?

Доволі. Не очікував такого розголосу, зовсім не очікував. Так, не те що б ми прокинулися відомі, але й те, що нині робиться: як просуваються автори та їхні ідеї — те вже дуже добре.

--Чому у журналі немає спудейської хроніки подій?

Бо для цього існує інші організації — Спудейський вісник, наприклад. Але я згоден, що всеʼдно нашу вісниківність треба якось виправдати — над цим зараз працюємо.  

--Чому б Вам не переіменувати часопис з Інока (бо нагадує аналогічний журнал Московської церкви в Україні) на МОГИЛУ (епіґраф з Шевченка – Як умру то поховайте Мене на могилі Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути Як реве ревучий ) альбо ОСЯЯННЯ, яким Ви осіяли спільноту на презентації у Могилі? 

Хай аналогічний журнал Московської церкви в Україні перейменовується. Ми почекаємо, бо…

Могила — річ статична, перехідні становища втрачаються (лише якщо не підвʼязати її якось до есхатології та Воскресіння. Але ж і могила не завжди місце поховання, якщо взагалі мається на увазі насип — то де тут взагалі містика й Істина? У захованих скіфських скарбах?)

Осяяння — теж саме, річ статична, актуальна. Я там на презентації щось казав про випадкове падіння, яке є інтелектуальним привілеєм студента у пізнанні й яке може привести до самого осяяння — так ось, нас спершу цікавить те падіння, а потім вже осяяння.

--Могила варта Меси?

 Могила варта трупа.

Розмовляв Василь Велимчий