Юрій Мушкетик – великий український письменник а громадський діяч.

Щасливий, же доля мені подарувала можливість спілкування з ним.

Мені бракує його хриплуватого голосу, його природного гумору, його знань, його особистости.

Коли я закінчив Київський університет у 1993 році, у мене у ВЕСЕЛЦІ вийшла перша збірка поезій ЙОЙ накладом 58 тисяч примірників. Вона розійшлася за три дні – дивом вихопив сто примірників у книгарні ЗМІНА у пасажі. Мені було 24 роки. Декан Наєнко мовив ми: се другий раз, коли випускник випускає першу книжку. Першим був Мушкетик, же на лутці вікна кухні написав роман СЕМЕН ПАЛІЙ, же вийшов у Київі а  Москві і автор спромігся купити батькам хату у селі. Потім він їх поховав на цвинтарі у Вишгороді. Обох.

Мушкетик – голова спілки. Я малий, зелений, беручкий, енергійний – співпрацюю з керівницею кабінету молодого автора Валентиною Запорожець. Студія ОКО, серія авторських вечорів у Спілці (Іван Козаченко, Іван Андрусяк, Володимир Цибулько, Василь Кожелянко, Сергій Пантюк, Юрко Бедрик, Неда Неждана, Олександер Яровий, Оксана Михальчук), багато иншого.

З’їзд Спілки у Київській опері. Мовчан мовить – а чого би нам да не зробити Кухарука секретарем по боротьбі з молодими? Мушкетик – я не проти. Дрозд—дак він не член Спілки. Мушкетик – як не член Спілки?

Се було у п’ятницю.

У понеділок Мушкетик заходить до Бубнової і питає: де справа Кухарука?

Бубнова киває на стос справ під стіною і мовить: бачите, отам унизу зелена папочка. То Кухарук. Мушкетик: щоб через 10 хвилин вона була у мене на столі.

Так з легкої руки Мушкетика у січні 1997 року я став членом НСПУ.

Мене включили до складу приймальної комісії Київської організації (головував Віль Гримич – вимогливий, принциповий, талановитий), до скарбниці, ще там кудись.

Була епопея визволення з тюрми Івана Царинного, який «украв» у своєї дружини Раї Скалій три блоки цигарок і отримав 3 роки тюрми. На півтора року ми його одволали і він помер на свободі – переляканий, щоправда, бо не хотів написати мемуари – похований у Яготині. А на иншому цвинтарі там похований не менш ґеніяльний поет Іван Стрічан, якому ми – уже посмертно – видали збірку поезій ВЕСНА НЕОЗОРИМА.

Ми з моєї подачі створили Київську обласну організацію НСПУ, яка існує дотепер.

За сприяння Мушкетика мені удалося оприлюднити у МАКУЛАТУРНІЙ УКРАЇНІ програмну статтю ЛІТЕРАТУРА ЄДИНОГО ПОТОКУ, а також інтерв’ю з великими українськими письменниками Миколою Кравчуком, Віктором Міняйлом, Анатолієм Дімаровим, низку літературних портретів – Миколи Григоріва, Івана Григурка, Олександера Васильківського, Богдана Бойка, огляд НОВА ХВИЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ тощо.

Коротко був головою Бюро пропаганди літератури.

Потім балотувався на голову Київської організації проти Череватенка. Письмаки пропонували Череватенкові узяти мене першим заступником. Контора не дозволила йому сего учинити. Він узяв першим заступником мого ненависника Ігора Кравченка, а простими заступниками Олександера Шугая (ґру) та Грицька Гайового (непорозуміння та і годі).

У 2000 році мене виключили на президії НСПУ з НСПУ.

Мушкетик а Дрозд поступилися місцем головуючого Михайлові Шевченку. Він і вів се ганебне судилище.

Протокол місцевої організації орґанізував Леонід Закордонець – мерзота з мерзот (http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=8021

) – а підписав Микола Федунець (ми його називали Серунець – абсолютний графоман і негідник).

Од Київської міської незаконно – не уповноважений – виступав Кравченко. Гайовий а Шугай тупо не прийшли. Череватенко здавав фільм ЯК КАМІНЬ З БОЖОЇ ПРАЩІ про Ольжича (фільмар Микульський), за який отримав Шевченківку. Був майстром загрібати жар чужими руками (ситуація зі Шматолохотекою). Потім я красномовно загріб жар його руками. Він був безмежно подивований. Але хлопчик стався мужом – а удатним політиком.

У залі сиділи переважно ті, що виключали зі спілки у свій час Дзюбу, Світличного, Бердника, Холодного…

Звинувачень три: 1. Порушення статуту. 2. Аморальна поведінка. 3. Розкольницька діяльність.

Потім Дімаров на Пленумі публічно шпетив Мушкетика: що аморального він учинив? Може, розклав твою секретарку  у тебе на столі?

Секретарка видирала сторінки з ПОЕЗІЇ. ТОМ ПЕРШИЙ і виставляла у чоловічій убиральні у якости туалетного паперу.

А на першому поверсі на дверях письмаки писали ріжними скорописами чудовий мені некролог КУХАРУК РОМАН СПРАВЖНІЙ ГРАФОМАН ДЕБІЛ. Я жартобливо прохав Мушкетика подарувати сі двері мені – для майбутнього мого музею.

Я виступив на тій президії. Я їм сказав таке: я виріс на ваших книжках. Ви мене учили не красти і не брехати. І коли через 20 літ мої діти запитають мене, тату, де ти був тоді, коли вони крали а брехали, я покажу їм ваше рішення.

Основною причиною мого виключення було те, же я виступив проти продажу будинку творчости у Ялті: цегляний будинок 1956 року+ гектар дубового парку. За се купувачі заплатили 100 000 гривень, з них спілка отримала 60 000, бо у оплату увійшли дві машини – сміттєва а поливальна.

Я скликав прес-конференцію, звіт з неї подав Стас Бондаренко у КІЄВСКІХ ВЄДОМОСТЯХ.

Найприкріше мені було бачити у числі викидачів мене зі Спілки Ярослава Стельмаха, з яким ми товаришували і я із захопленням 7 разів дивився його СИНІЙ АВТОМОБІЛЬ з неперевершеним Вертинським. Я підійшов до Славка – сі, зрозуміло, а ти чого?

Через два роки Славко згорить у синьому автомобілі дорогою з Боришполя на Київ.

Поумирають усі, що мене тоді виключали.

Лишився один Михайло Шевченко, що удавився кісткою од риби і його порятував незабутній Іван Бокий.

При Яворівському ми з Череватенком зробили спробу реабілітації.

Не вийшло.

Яворівський поклав на стіл зелену папочку з моїм досьє.

А потім була війна Яворівського і Наталі Околітенко.

Нам тоді удалося створити Літфорум, відтак провести 5 фестивалів ПОЕТИЧНА ЗИМА, одкрити чимало українських талантів, видати СОБОРНІСТЬ (де уміщено закриту рецензію для КҐБ Петра Осадчука на ЗИМОВІ ДЕРЕВА Василя Стуса) і цілу бібліотеку української літератури.

Оскільки Череватенко став на бік Околітенко, його драпіжно а у брутальний спосіб викинуть з голови і на його місце усівся Анатолій Погрібний.

Він помер од раку.

Потім так само викинуть чудового менеджера літературно-видавничої справи Володимира Даниленка (видав понад 100 назв) і у його крісло усядеться   Марія Морозенко.

Вона теж помре од раку.

Я платив членські внески до 2010 року і чекав реабілітації.

Допоміг Баранову побороти Яворівського з умовою, що ганебне рішення президії по мені буде скасоване. Але ні Баранов, ні Микола Славинський не дотримали слова.

Баранов теж помре од раку, а напередодні революціонери Майдану спалять його дачу.

Я написав заяву про остаточний вихід з НСПУ, перестав платити членські внески і 2017 року став членом НСЖУ.

Через рік після відставки Мушкетика (головував там 15 літ, я уже як Брєжнєв) приїхав до нього і до П’янова. Мушкетик – він МаслА знає.

Еге ж.

Чудові розмови – про життя, про літературу, про журнал Дніпро.

Якось Мушкетик заплакав.

Я зніяковіло: чого ви плачете?

Ну як – я вас викинув зі Спілки, а ви до мене приіхали.

Ну я ж приїхав не до тої частини Мушкетика, що мене викинула, а до тої, що написала свій ПЕНТАҐОН ґеніяльних романів.

Ось їх перелік:

СЕРЦЕ І КАМІНЬ

КРАПЛЯ КРОВИ

БІЛА ТІНЬ

ОСТАННІЙ ОСТРІВ

ПРИЙДІМО УКЛОНІМОСЯ

 У нас в українській літературі 20 сторіччя не так багато інтелектуальних письменників: Юрій Шовкопляс, Ніна Бічуя а Юрій Мушкетик.

Усе.

Він писав мемуари і мовив, же він там про усе і про усіх написав, але видадуть тільки по його смерти.

Видали.

Ось моя рецензія на них:

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=7999

Штрихи:

Я роблю у Цензури Іванівни серію лекцій  УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В УМОВАХ МОСКОВСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ.

Василь Швець.

Телефоную Мушкетику: що цікавого розкажете про сього поета?

І Мушкетик оповідає потрясаючу історію, як у Відні Швець заспівав з оркестром на площі українську пісню. Московити його заарештували за се. Визволила його московиточка, яка потім стала його дружиною. Василь більше ніколи у житті публічно не співав українських пісень. Ніколи.

Мемуари Володимира Гандоґія.

У переліку тих, що були в ООН, Мушкетик.

Мушкетик?

Се новина для мене.

Телефоную: ви були в ООН?

Так.

А де книжка?

Не писав нічого.

А що ви там робили?

Зранку приносив каґебісту дві пляшки віскі і ходив музеями, книгарнями.

Метро. Іде Мушкетик.

Ви куди?

На вечір Фольварчоного.

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=8545

Ай вей.

Мушкетику дають Героя України.

Ну який я герой – каже він мені скрушно

На що зауважую: ви номенклатура. Вас ховатимуть з клубу кабінету міністрів на Байковому.

А.

Так і сталося.

Мені бракує Мушкетика.

Я хочу видати його ПЕНТАҐОН.

Роман КУХАРУК